Свято-Миколаївський монастир - монастир, Який розташованій у селі Малий Березний, стоит над долиною ріки Уж, на схілі гори Ділок, что за 40 км на Північ від Ужгорода. З 2 березня 2009 року тут розміщеній осідок васіліянської Провінції св. Миколая на Закарпатті - Срібній Землі.

Заснування та Перші роки

Початки історії монастиря слід шукати у Середньовіччі, коли цімі Терен Русі проходив Жвавий шлях Із Галичини на Закарпаття через Ужоцькій перевал. Часто ходили Вказаною дорогою и ченці, Які прямувалі «на Угри» за богослужбовим вином. Відтак хтось Із Галицьких ченців, согласно з усною традіцією, осів біля Ділка, закланного основи для майбутнього монастиря. А ті, что були смороду для закарпатців НЕ чужінцямі, Яскраве засвідчують твори малоберезнянського та Мукачівського настоятеля о. Йоанікія Базиловича ЧСВВ, а такоже о. Олександра Духновича - уродженця недалекого села Тополя, что теперь находится на Словаччині. «Русини зі словаками, болгарами и сербами перед приходом семи скіфських вождів заселяли части Паннонії; це ті ж Самі русини, что з сімома вождями Із Волині и Галичини у Паннонію увійшлі », - писав перший Із них и повторював другий. Такої ж думки дотрімувався и виходець Із Закарпаття, академік та директор Одеського рішельєвського ліцею Іван Орлай. Чи не Тільки галичани Жвавий цікавіліся ЦІМ краєм, но ї жителі Срібної Землі - пріміром, Мукачівський літопис містіть БАГАТО повідомлень з історії різніх земель України. [1]

Свідченням ранніх етапів Існування обітелі у Малому Березному є Збереже Завдяк о. Борису Краснобродському Монастирська печатка з вікарбуванім на ній 1435 роком. Н. Клин такоже згадує про ті, что монастир розбудовувалі у 1580-1634 роках, а Г. Симочко подає, что его заснувалі у 1636 году. Інформацію про Заснування обітелі у середіні XVII століття знаходімо и в гаслі, присвячений Малому Березному в «Енциклопедії українознавства». Одначе Усі ЦІ тверджень потребуються додаткової перевіркі Джерелі. [2]

Збереглася й легенда, за Якою граф Гомонай, власник Ужгородської домінії, что включала такоже Малий Березний, запланував збудуваті на місці теперішнього монастиря господарські Будівлі. А оскількі там колись БУВ сільський цвинтар, то во время копання фундаментів робітники обнаружили нетлінне Тіло БАГАТО вдягненої дівчини «вище пам'яті челов'ческой поховане». Гомонаї відмовіліся від свого задумом и звелілі звесті капличку, в Якій місцевий парох подеколи відправляв Службу Божу. Далі легенда знову Повертає нас до Галицького ченця, Який осів у Малому Березному, оскількі «м'ста сього приємностей обяла і витратила». ВІН облаштував Собі келію, служив у каплиці и навчав хлопців грамоти. А после его смерти це місце зайнять Інший чернець.